Тому по черзі. В двобоях перемагають військові, але в довготривалому плані – без сталого функціонування економіки не

обійтися. Більше того, варто не просто налаштувати процеси всередині своєї країни, але й оцінити на який період фінансового ресурсу вистачить ворогу.

Як би там не було, президент ухвалив рішення про зміну великої частини військового керівництва країни. Подобається це чи ні, але то його конституційне право і персональна відповідальність.

Зараз без моєї власної оцінки, просто уявімо логіку Верховного Головнокомандувача. Чого намагаються досягнути через звільнення Валерія Залужного і ще цілого списку військових топ-рівня? Вірогідно, головна ціль такої трансформації – подолати стагнацію на фронті, надавши своєрідний імпульс в 2024 році. Я не бачу. Ми не бачимо. А президент бачить – як це позначиться?

Тепер підходимо ширше до проблеми. Чи мають українські війська перспективу переламати ситуацію на фронті? Мають. Можливо не по всім напрямкам і відразу. Але такий шанс є. Озброєння і забезпечення боєкомплектом, а також відсутність нової хвилі мобілізації – головні проблеми. Сподіваюсь, їх вирішать.

Політизація зміни головнокомандувача – справа невдячна. Протиставлення Сирського і Залужного – яскраво фігурує.

Припустимо, мені дуже імпонує Залужний, багато добрих слів чув про нього. Я б може ухвалив інше рішення. Однак, не я президент України. На щастя чи на жаль.

Про оновлення керівництва армії можу щось зазначити лише про одного з тих, кого призначили, адже чув про цю людину з 2014 року.

Мова йде про бригадного генерала Михайла Драпатого. Наскільки пам'ятаю, він очолював прорив з оточення 2 батальйону 72 бригади біля Червонопартизанська. 72-га – це підрозділ з мого рідного міста. Крім цього, він керував операцією зі звільнення заручників у захопленому сепаратистами міському відділку міліції Маріуполя.

Призначено також бригадного генерала Володимира Горбатюка. Чув про його ідеї щодо електронних систем планування бою. 39-річний Вадим Сухаревський – ще один новий заступник Головнокомандувача. Дуже цікаво, як він буде розвивати напрямок БпЛА. Ще більш цікаво, що саме сьогодні віце-прем'єр міністр, міністр цифрової трансформації Михайло Федоров анонсував виробництво тисяч "дронів" зі здатністю вражати цілі на дистанції "до Москви та Петербурга" у 2024 році. Визнаю, що з "мільйонів дронів" жартував і продовжу іронізувати, але якщо мова про кратно менше число виробів – цілком можливо.

Було зрозуміло, що непорозуміння між політичним і військовим керівництвом мало якось вирішитися. І коли заяви зробили представники США та НАТО ("про право президента України визначатися самостійно по цьому питанню"), то все стало прогнозовано. І це конституційне право і ПЕРСОНАЛЬНА відповідальність президента Зеленського.

З військовими зрозуміло. Нове керівництво ЗСУ отримало відповідні задачі. Чи виконають їх – покаже лише час.

Тепер перейду до економічного аспекту війни.

Загальновідомо, що Україна знаходиться у вкрай скрутному фінансовому становищі. Без західної допомоги, що включає транші США та ЄС, нам не протягнути. "Дірка" в бюджеті 2024 року, згідно позиції міністра фінансів Сергія Марченка для видання Politico, сягає 29 млрд доларів США. Це просто до чорта, в нас загальний бюджет на поточний рік десь 93-95 млрд, половина з якого – "військові" витрати.

Але що відбувається з російською економікою? Як відділяти об'єктивну реальність від хайпових лозунгів і пропаганди?

Перш за все, прогнози росту ВВП рф на 2024 рік сягають 1,3%. При цьому, в 2023 році, як повідомляли у Світовому банку, темпи зростання зафіксовані на рівні 2,6%. У 2025-му – 0,9%.

І можна почути крики – санкції не працюють, росіяни всіх переграли, чому зростання замість падіння? Відповідаю.

Санкції працюють. Більшість з них мають довготривалий ефект, а не моментальну дію. Іншими словами, підрив економіки рф не відбувається моментально, а поетапно. При цьому, ринкова економіка на те і ринкова, що не держава керує, наприклад, ціноутворенням і все вирішує через держзамовлення, а функціонують сотні тисяч суб'єктів підприємницької діяльності, які самостійно регулюють свою бізнесову поведінку задля уникнення проблем. І паралельний імпорт – це звичайна контрабанда, коли держава відкрила двері, а бізнес радісно "імпортує" все, що хоче. В тому числі продукцію подвійного призначення.

Прямуємо далі.

ВВП – це вартість товарів, послуг і робіт, виготовлених і наданих в певному часовому проміжку в державі. Знаєте який ключовий секрет невеликого зростання ВВП рф? Ні, не адаптивність, хоча і вона важлива. До ВВП зараховується також виробництво озброєння (танки, літаки, ракети, артилерійські установки і снаряди). При цьому нагадаю, що коштами з російського державного бюджету авансовано виробництво озброєння на підприємствах ВПК на весь 2024 рік.

Проблема країни-агресора не в грошах, а в можливості дозавантажити виробничі потужності. А для цього що потрібно? Будувати нові промислові об'єкти. Але це неможливо по високотехнологічній зброї, адже заважають накладені санкції.

Те, що зараз відбувається в економіці рф, називається "воєнне кейнсіанство" (від імені видатного економіста Джона Мейнарда Кейнса). Схожі економічні моделі були в нацистській Німеччині та післявоєнних Сполучених Штатах під час "гонки озброєнь".

"Економіка перманентної війни", як ще називають "воєнне кейнсіанство", розглядає держзамовлення на виробництво зброї як стабілізуючий фактор. Але необхідно розуміти, що зміна на цей стиль економічної політики тягне за собою гонку озброєнь, яку ми пам'ятаємо з історичних опусів ХХ століття. Мова про "холодну війну" і "космічну гонку" між СРСР та США. І це "поховало" Радянський Союз.

Якщо простіше, "воєнне кейнсіанство" – антикризова макроекономічна політика держави, націлена на підвищення сукупного попиту за рахунок зростання, в основному, "військових" витрат. Іншими словами, держвитрат на підготовку до або ведення бойових дій.

Як наслідок, у пов'язаних з ВПК громадян збільшується кількість грошей, а в "цивільного" виробництва, що безумовно існує в долученні до "військового", також збільшуються замовлення. Все просто. Ось чому в рф не знижується ВВП. Поки що не знижується.

Під кінець цього блогу поясню, що зростання ВВП має тягнути за собою покращення умов життєдіяльності суспільства. Але яким чином покращуються ці умови, якщо "виробив снаряд – вистрілив – до ВВП зарахували" або "виробив танк – вигнав на бойове завдання – залишив розбиту боємашину десь під Бахмутом"? Ніяк.

У наступній частині цієї історії розкажу більше про історичні випадки запровадження "воєнного кейнсіанства" і окремих моментах наповнення російського бюджету. Менше лозунгів, більше фактажу.