1. У 1977 році у заголовки газет потрапили повідомлення про паранормальні явища у будинку на півночі Лондона. З виходом нового телесеріалу і п’єси ті далекі події знову бентежать.

У серпні 1977 року поліція прибула на Грін-стріт, 284, у передмісті Енфілда на півночі Лондона. Пеггі Ходжсон, мати-одиначка чотирьох дітей, повідомила, що дві її маленькі доньки – 11-річна Джанет і її старша сестра Маргарет – почули дивний стукіт.

Джерело звуку визначити не вдалося. Вони викликали сусідів, які також були стурбовані почутим. З відчаю вони зателефонували у поліцію. Повідомлялося, що один із поліцейських навіть бачив, як стілець сам рухався. Історією швидко зацікавилася преса.

Протягом наступних півтора року з будинку з’являлися дедалі дивніші повідомлення.

Меблі літали по кімнатах, було чути "паранормальний свист" і, що лякало найбільше, 11-річна Джанет Ходжсон розмовляла хрипким голосом старого.

Справа привернула увагу Товариства психічних досліджень (SPR), і двоє його членів, засновник та дослідник паранормальних явищ Моріс Гросс та письменник Гай Ліон Плейфер, взялися за розслідування.

2. Пізніше Плейфер опублікував про свій досвід книгу - "Будинок із привидами".

Зрештою містичні події у домі просто припинилися, але вже після того, як Джанет провела деякий час у лондонській психіатричній лікарні Модслі.

Події у будинку і досі впливають на неї. "Я знаю, що я пережила. Я знаю, що це було реально", - каже вона в новому чотирисерійному драматично-документальному серіалі Apple TV+. "Це весь час зі мною. Це ніколи не залишало мене".

Історія в Енфілді з того часу захоплює сценаристів і письменників. Про неї зняли телевізійну драму 2015 року "Енфілдські привиди" (The Enfield Haunting), а також голлівудський блокбастер "Заклинання 2", в якому американські дослідники паранормальних явищ Ед і Лорейн Воррен вирушають на північ Лондона.

Знову в центрі уваги

Незабаром відбудеться прем’єра п’єси про дивне явище, сценарій до якої написав Пол Анвін, автор відомої британської драми про медиків "Нещасний випадок".

Головні ролі у пʼєсі виконують актори Кетрін Тейт і Девід Трелфол. Пʼєса також має назву "Енфілдські привиди" (The Enfield Haunting) і буде йти у лондонському Вест-Енді з листопада.

Тим часом у напівдокументальному серіалі на Apple TV+ ретельно відтворено інтер’єр будинку на Грін-стріт і деталі подій з аудіозаписів та інтервʼю свідків, зроблених Гроссом у той час.

Анвін зацікавився цією справою 11 років тому, коли познайомився через спільного агента з Плейфером.

"Я зустрів цю надзвичайну людину, яка розповіла мені цю дуже дивну історію", - каже він BBC Culture.

Анвін побував у квартирі письменника в Ерлз-Корт, де Плейфер дав йому послухати кілька записів із будинку.

Спершу Анвіна це не переконало – для нього це звучало так, ніби галас у будинку здійняли діти, - але що більше він слухав, то більше запитань у нього виникало.

У нього свої уявлення про те, що сталося у будинку. Історію привидів Енфілда можна розуміти по-різному, пояснює Анвін. Важливо пам’ятати, каже він, що кінець 1970-х років був "досить дивним і насиченим періодом", коли Велика Британія переживала політичні та економічні потрясіння.

Сім'я щойно пережила розлучення і жила у злиднях. Анвін розуміє, що дві юні дівчинки могли стати одержимими обставинами, в яких вони опинилися, їх захопили грандіозні події.

"Емоції непрості, - каже драматург. - Можна легко піддатися речам, які не обов’язково є правдивими". Він встановлює зв’язок між тим, що сталося в Енфілді, і рухом антиваксерів та конспірологами QAnon.

Проте він не відкидає надприродне пояснення принаймні частини того, що там відбувалося. За його словами, в історії є деякі речі, які "справді не можливо пояснити".

Анвін наголошує, що його п'єса не документальна. "Це художня відповідь на ті події". П'єса триває 90 хвилин і розповідає про події однієї ночі 1978 року.

"Я поєднав багато речей, які трапилися протягом певного періоду, в одну ніч, тому що так краще для драматургії", - пояснює він.

Його основною метою було не налякати аудиторію, а представити "глибше дослідження того, що відбулося, показати сили, які там діяли".

Водночас він цілком усвідомлює, що, навмисно чи ні, у справі Енфілда мала місце певна експлуатація молодих дівчат.

"Я не хотів би бути ще одним чоловіком, який їх експлуатує, - каже він. - Досліджуючи цю історію, я намагався знайти емоційне пояснення того, що відбувалося й у моєму житті".

Вплив

Чому ця історія виявилася такою живучою у культурі? "Енфілд - це архетип британського привида", - каже Стівен Волк, сценарист культового шоу BBC 1992 року Ghostwatch, створеного за мотивами "Енфілдського полтергейста".

Але на відміну від стереотипного образу маєтку з привидами, тут - звичайний будинок, звичайна родина робітничого класу.

"Це не замок Хаммер-Хоррор, - каже він. - Тут не було брязкоту ланцюгів".

3. Спальня сестер Ходжсон, де відбувалося багато дивних подій

У 1970-х роках, пояснює він, з появою таких фільмів як "Екзорцист" жахи почали переходити у більш впізнавані внутрішні простори, принаймні в США. Події в Енфілді повторюють цю нову американську модель, оскільки відбуваються у звичайному будинку, який може бути просто по сусідству.

Мокʼюментарі Ghostwatch, хоча і був знятий заздалегідь, презентував події так, наче розслідування відбувалося у прямому ефірі. Шоу вели реальні телеведучі, Майкл Паркінсон і Сара Грін, що підкріплювало відчуття правдивості.

Ghostwatch налякав публіку та викликав обурені заголовки у таблоїдах, хоча пізніше і став культовим.

Серіал руйнував правила реаліті-шоу ще до того, як вони були встановлені.

Плейфера називали "екстрасенсом", а глядачам пропонували зателефонувати на гарячу лінію, де відповідали працівники Товариства психічних досліджень.

Але "телебачення - це теж свого роду привиди. На ньому повно людей, яких уже немає", каже Стівен Волк.

Що сталося насправді?

Документальний фільм Apple TV+ показує, що хоча Гросс і Плейфер були переконані, що на Грін-стріт, 284, відбувалися паранормальні події, інших членів SPR було важче переконати.

Зокрема Аніту Грегорі, викладачку психології, яка припускала, що присутність Гроссе, Плейфера та ЗМІ сприяли ситуації.

4. Дослідник паранормальних явищ Моріс Гросс (на фото в центрі) провів у будинку місяці, він робив там аудіозаписи

Дебора Гайд, головна редакторка журналу The Skeptic, що пропагує "науку та критичне мислення", каже, що ми не повинні недооцінювати роль таких фасилітаторів, як Плейфер, у формуванні історії та її легітимізації.

У 2011 році Гайд з'явилася у передачі "Цього ранку" разом із Плейфером і Джанет Ходжсон, для якої це був один з її останніх публічних виступів.

Для Ходжсон, вважає Гайд, безсумнівно, було б краще, якби вона давно могла залишити цю главу свого життя позаду, але "вона не могла цього зробити, тому що від неї залежав весь образ Плейфера".

Плейфейр помер у 2018 році, але історія не померла разом з ним. На думку Гайд, сценаристи та документалісти постійно повертаються до Енфілда тому, що "це вже готова історія", яку легко використовувати.

"Енфілд - це частина культурної тканини Великої Британії", - каже Денні Робінс, телеведучий, драматург і творець хітових подкастів про надприродні явища Uncanny та The Battersea Poltergeist.

"Я не пам’ятаю, коли вперше почув цю історію. Мені здається, що вона завжди була в моїй пам’яті", - каже він BBC Culture.

Робінс каже, що частково причина, чому популярність Енфілда не згасає, пов’язана з величезною кількістю доказів, які ми маємо щодо цієї справи.

Це не лише записи Гросса та Плейфера, а й фото та аудіозаписи фотографа Daily Mirror Грема Морріса та продюсерів радіодокументалки BBC.

Численні свідки описували, як предмети літали у повітрі, сірники, які раптом спалахнули. Сам Морріс описав, як його вдарив один із цих предметів.

5. У драмі BBC 1992 року Ghostwatch про паранормальні явища деякі сцени запозичені з історії про полтергейст в Енфільді

"Є величезна кількість доказів, яких зазвичай немає в історіях про паранормальні явища", - каже Денні Робінс.

До того ж події відбулися у найбільш вдалий час, каже телеведучий, коли був великий інтерес громадськості до привидів, НЛО та інших незрозумілих явищ. А ще газети мали ресурси, щоб посилати журналістів розслідувати такі випадки.

Була також певна довіра громадськості до засобів масової інформації, що спонукало Ходжсонів звернутися по допомогу до газети.

Загалом, Робінс не дуже вірить у надприродне, але про Енфілдського полтергейста каже, що "справа - дійсно туманна, складна й глибоко інтригуюча".

Попри чимало переконливих скептичних теорій, "жодна з них не змогла повністю розвінчати історію Енфілда", каже Робінс.

Енфілд залишається культурно резонансним, адже "зберігає свої таємниці".